Переклад та інсценіровка: Михайла Рибака michaelrybak47@gmail.com

 

Трагіфарс в двох частинах.

 

Дійові особи:

ВОНА - звичайна, сорокарічна, інтелігентна.
ВІН - красивий, тридцятип´ятирічний, елегантний.

 

Частина перша.

 

Невеличка вулиця з обмеженим вузьким проходом, огорожена щитами та iнформацiйними запереджуючими знаками. Все говорить про те, що незабаром на цiй будуть вестися будiвельнi роботи. ВІН йде по вузькому проходу з тiльки що купленою пачкою Мальборо в руках. ВОНА бiжить йому назустрiч i начебто незапрограмовано натикаеться на нього.

ВОНА. Перепрошую!
ВІН. Нічого страшного...
ВОНА. Ви не пiдскажете... як мені дістатися до будинку молодіжної моди?
ВІН. ...До будинку молодіжної моди?.. Поїдете до третього світлофора і наліво. До другого світлофора і направо. До кінця вулиці. На перехресті – ліворуч... другий чи третій будинок, здається, праворуч, трохи в глибині...
ВОНА. Значить, третій і наліво, другий і направо, до кінця вулиці, ліворуч... праворуч... здається, третій ...або четвертий... трохи в глибині... Дякую.
ВОНА. А міським транспортом як?
ВІН. (посміхається) Вибачте, не знаю. Не користуюся.
ВОНА. А пішки?
ВІН. А пішки – мабуть так само, тільки по тротуару. Хоче піти.
ВОНА. (рішуче) Пробачте!
ВІН. (сухо) Щось ще?
ВОНА. Я зараз туди не поїду і не піду. Іншим разом!
ВІН. (розводить руками, вже йдучи геть) Ваші проблеми! Вибачте!
ВОНА. (поспішно) Одну хвилину! Тільки хвилину! Я хотіла б вам дещо сказати, вірніше – запропонувати... Ні, скоріше - попросити ... Хоча, можливо - ми домовимося... Тобто – нам вдасться... А вже вас раптом це зацікавить...
ІН. (дуже сухо і демонструючи зайнятість) Коротше, будь ласка! І конкретніше!
ВОНА. Конкретніше?.. Ми не могли б відійти трохи куди-небудь в бік? Тут ходять люди ...
ВІН. (не рухається) У мене немає секретів від співвітчизників.
ВОНА. А в мене - є.
ВІН. Повторюю, це ваші проблеми. А я, вибачте, поспішаю. Я вийшов за цигарками. На мене чекають.
ВОНА. Будь ласка, одну хвилину! Тільки хвилину! Ви ж не знаєте, що я маю на увазі... А вже насторожені! Можливо, вам здасться цікавим те, що я хочу...
ВІН. Ні. Мені зовсім не цікаво те, чого ви хочете!
ВОНА. Але я хочу надати вам можливість заробити!
ВІН. Я не приймаю товар від приватних осіб!
ВОНА. Ви мене не так зрозуміли! Я маю на увазі допомогти мені в одній справі і самому заробити на цьому.
Пауза.
ВІН. Скільки?
ВОНА. Сто доларів.
ВІН. (принизливо) Зрозуміло.
Намагаеться піти.
ВОНА хапає його за рукав.
ВІН. Відпустіть, будь ласка, мій рукав!
ВОНА. Вибачте, це я так – несвідомо! (відпускає його рукав)
ВІН. До побачення!
ВОНА. Ні! (знову хапає його за рукав)
ВІН. (роздратовано) Ви що – не в собі?..
ВОНА. Ви навіть не уявляєте - чим я пропоную вам заробити! Для вас це - такі дрібниці! П'ять хвилин зовсім необтяжливою звичної роботи!
ВІН. ...П'ять хвилин?.. Сто баксів?.. Звична робота?.. Говоріть! Але коротше!.. I рукав відпустіть раз і назавжди!
ВОНА знову відпускає його рукав.
ВОНА. Вибачаюсь!
ВІН. Я слухаю вас! Що за послуга вам потрібна?
ВОНА. Це у мене вдома... П'ять хвилин звідси пішки... І там п'ять хвилин... Ну, може... сім... Не більше десяти... Так! За десять хвилин Ви впораєтеся... І п'ять хвилин назад...
ВІН. Тобто разом - двадцять хвилин... Що за послуга?
ВОНА. Дрібниці! Так... з краном... Поясню на місці! Не будемо гаяти часу!
ВІН. З краном? Чому ви вирішили, що для мене це звично? Я - що - схожий на слюсаря?
ВОНА. Ні, не схожі!
ВІН. Ось і зверніться до слюсаря! До речі, обійдеться дешевше. Я нещодавно викликав. Всього десять баксів!
ВОНА. Ні, ні! Це виключено!.. Я прошу... вас!
ВІН. Добре! Неподалеку мій офіс. Стійте тут і чекайте! Пришлю мого слюсаря.
ВОНА. Мені хотілося б, щоб це зробили лише ви!
ВІН. Знаєте - ви мене дуже спантеличуєте! Мене ще ніхто ніколи не хапав на вулиці за рукав і не вимагав, щоб я негайно полагодив кран. Запевняю вас, тут якесь непорозуміння.
ВОНА. Ви викликаєте у мене довіру.
ВІН. Дякую! Але я нічого такого робити не вмію. Я сам за все це плачу гроші.
ВОНА. Запевняю вас - усі нормальні чоловіки це-то вже точно вміють!
ВІН. Раніше вмів. Тепер перестав. Мабуть, я – не зовсім... нормальний. Так прислати вам слюсаря? Будете чекати?
ВОНА. Ні... Ні, не треба. Не можу довірити це тому, кого не знаю.
ВІН. Чого не можете довірити?.. Кран?.. Тоді нічим допомогти вам не можу. Вибачте, у мене - переговори. Ви мене затримуєте і самі витрачаєте час даремно.
ВОНА. Бачите, там не просто кран ... I потрібен... не те щоб слюсар...
ВІН. Послухайте, я поспішаю.
ВОНА. Потрібні тільки ви! І ніхто інший! Я знаю, що кажу!
ВІН. Зате я не знаю. В чому проблема?
ВОНА. Власне кажучі, кран тут взагалі ні при чому. І слюсар теж... Проблема зовсім в іншому... На жаль в яскравiй українській мові не має відповідника... Ви розмовляєте англійською?
ВІН. Я?.. Англійською?.. Мені здається, ви, дійсно не в собi?..
ВОНА. В собi. Навіть навпаки. Я – лікар!
ВІН. Послухайте... лiкар... Чого ви не можете сказати мені українською мовою?.. Чого ви від мене хочете?..
ПАУЗА.
ВІН. Ну?!
ВОНА. Я хочу... я хочу... я хочу, щоб ви зі мною... переспали...
ВІН. Тільки і всього?
ВОНА. Так. Один раз.
ВІН. За сто баксів?
ВОНА. Так.
ВІН. Один раз?
ВОНА. Так. Мені здається, вдруге не знадобиться.
ВІН. А раптом?..
ВОНА. Ну, якщо раптом... Якщо з першого разу не вийде... Звернуся до вас вдруге!
ВІН. І це ще сто доларiв?
ВОНА. Звичайно! Я розумію, пропозиція для вас незвична...
ВІН. Незвична?.. Для мене?.. Ви мене ображаєте!.. Сто баксів за п'ять хвилин!.. Страшенно спокусливо!.. Може, менi взагалі звільнитися з роботи та й зайнятися тільки «цим»?!. Так кажете - сто баксів!..
ВОНА. А чому ви повинні це робити безкоштовно? Ви мене зовсім не знаєте... І з якого дива ви будете це робити безкоштовно? Це потрібно мені, а не вам... До речі, в мене є довідка, що я здорова.
ВІН. Самi виписували?
ВОНА. Колега...
ВІН. Скажiть, я що, справдi справляю таке враження?..
ВОНА. Ні в якому разі! Ви справляєте враження пристойної людини!
ВІН. І саме тому ви вибрали мене?
ВОНА. Просто мені дуже треба.
ВІН. Тоді їдьте до готелю "Космос"!
ВОНА. Що?
ВІН. Я кажу, їдьте до готелю "Космос"!
ВОНА. Та за кого ви мене приймаєте? (Раптом стає перед ним на коліна) Благаю, думайте про мене все що завгодно, але виконайте моє прохання!
ВІН. Встаньте... встаньте з колін... негайно!
ВIН допомагає їй встати.
ВІН. Цікаве прохання?.. Ну, і як ви собі все це уявляєте?.. Хоча я чув. Таке буває... Клімакс, те се... Добре. Чекайте тут! Я піду, запропоную своїм хлопцям. Тільки більше п'ятдесяти баксів не давайте!
ВОНА. Ви мене зовсім не так зрозуміли! Мені потрібні тільки ви! Тільки ви у всьому світі! Розумієте?! Я плачу вам двісті доларів!
ВІН. Торгуєтесь?.. Я сам дам вам сто баксів, тільки відчепіться від мене! Краще хорошому лікарю заплатіть. Вам лікар потрібен!
ВОНА. Ну, навіщо ви мене принижуєте? Ви мене зовсім не так зрозуміли! Це дійсно життєво важливо для мене! І мені потрібні саме ви! І терміново! Ну, що такого особливого я вам пропоную? (Зі сльозами) Що такого особливого? Господи!
ВІН. Я не сплю з ким прийдеться! Я одружений! У мене дитина.
ВОНА. Знаю! Я їх бачила! У вас - донька. Мені дуже подобається ваша донька! Здоровенька дівчинка! Прекрасний колір обличчя. Пухнасте волосся, чарівні риси. Вона вся в вас! Але примхлива! Хоча, це виховання. Це мене не стосується. Я свою дитину виховуваю правильно. Якщо це гени, то вони від вашої дружини, а не від вас. Ви врівноважені. Навіть дуже! А у вашої дружини вигляд нервовий. Так, все хороше в вашій доньці саме від вас, а всі недоліки - від вашої дружини...
ВІН. Стоп!.. Дякую!.. Щиро дякую!.. А що ще ви про мене знаєте?
ВОНА. Тільки те, що мене стосується. У вас хороше здоров'я... Ви охайні... Погано що палите. Але палите мало! Проте, ви по-справжньому, гарні! І чарівні! І вік у вас підходящий!
ВІН. Знаєте, як для вашої ситуації - ви дуже вимогливі!..
ВОНА. Не можу інакше. Я дуже серйозно до цього ставлюся. І я готувалася ґрунтовно.
ВІН. Але звернулися невдало. Я не шукаю пригод.
ВОНА. А от це - неправда! Тільки за останні два тижні у вас було п'ять пригод! Одна іноземка - ви говорили з нею англійською. Три зовсім молоденьких співвітчизниці. І п'ята – моя ровесниця!
ВІН. Ось як! Мені здається, я здогадався! Ви - шантажистка?
ВОНА. Я?.. Шантажистка?.. Та я просто хочу з вами переспати! І більше нічого від вас не хочу! Я ж пропоную вам двісті доларів!
ВІН. Двісті доларів я беру за злучку з моїм бульдогом!
ВОНА. Але він, напевно, у вас дуже породистий!.. Двісті п'ятдесят! Більше у мене немає!
ВІН. А тут не слід економити! (Достає гроші) Знаєте що: ось - візьміть у мене сто баксів і пропонуйте триста п'ятдесят. Хоча я не експерт, але мені чомусь здається - у вас буде більше шансів!
ВОНА. Спасибі! Візьму! Візьму ваші сто доларів! Давайте!.. Давайте ваші сто доларів!
Забирає у нього сто доларів.
ВІН. Не дякуйте!
ВОНА. А тепер пропоную... вам... триста п'ятдесят! Хоча я теж не знаю розцінок!
ВІН. А запевняли, що готувалися ґрунтовно...
ВОНА. Я б на вашому місці погодилася...
ВІН. А я буду торгуватися! П'ятнадцять хвилин мого часу, мого робочого часу, коштують... тисячу баксів!
ВОНА. У мене не буває таких грошей!
ВІН. На поступки не піду!
ВОНА. Але це занадто багато!
ВІН. Значить, ви все ж в курсі - які нині на „це” тарифи?
ВОНА. Добре! Я здаюся. Ви перемогли! Я згодна! Знайду тисячу доларів! У кінці робочого дня принесу їх вам в офіс! Чекайте!
Хоче піти.
ВІН. Стійте!
Хапає її за рукав.
ВОНА. Рукав відпустіть...
ВІН. (відпускаючи її рукав) Ви можете зрозуміти просту річ? У вашому віці це пора вже знати! Я не можу зробити те, про що ви мене просите!
ВОНА. Чому?!
ВІН. Тому що не хочу вас! Ви мені не подобаєтеся! Як жінка! Ви мене не приваблюєте! Ви мені сексуально не подобаєтеся!
ВОНА. Ви мені теж не подобаєтеся! І я теж зовсім вас не хочу!.. Я взагалі вже давним-давно нікого не хочу! Але я не можу обійтися без вас! Якби я могла! Та що з вами станеться, якщо ви зі мною переспите? Ви ж спите з ким прийдеться! Ви ж нікому не відмовляєте? Я місяць стежу за вами! Тижнів зо три тому ось на цьому самому місці ви пожартували з молоденькою білявочкою... Така мила дівчинка з косою... побалакали з нею хвилин п'ять... У той же день вона прийшла до вас під кінець робочого дня. Чекала ось тут. Ви вийшли і запросили її до офісу. Витратили на те, щоб поспілкуватись, та на те, щоб звабити її - на все разом - тридцять п'ять хвилин. І навіть не запропонували провести її! Я чула - ви стояли біля вашої машини і обговорювали з нею, де її висадити по дорозі додому до вас. Наступного дня вона знову прийшла під кінець роботи. З величезним букетом троянд. Ви зустріли її привітливо та радісно. У вас тямущі й віддані співробітники, вони не розходилися допізна, грали у преферанс. А вона все чекала. І всі з нею були люб'язні. І всі залишили офіс одночасно... одночасно з вами... І ви взагалі не запропонували її підвезти. Вона приходила знову й знову. Вона змарніла. Вона страждала по-справжньому. Мені було боляче її бачити. А ви почали дратуватися. Нарешті, вам довелося з нею з’ясувати ваші стосунки і більше вона не приходила! І через день на цьому ж самому місці ви зустрілись з особою жахливо вульгарного вигляду! Мені було незручно за вас. Вона чекала на вулиці, поки всі розійдуться. Ви відпустили співробітників трохи раніше звичайного. І свиснули їй! Через сім хвилин ви залишили офіс у відмінному настрої! Ви розпрощалися з нею дуже мило, і більше вона не з'являлася. А ось на іноземку витратили більше трьох годин! По-моєму, це низькопоклонство!..
ВІН. Чому ви стежите за мною?
ВОНА. У вас гарна молода дружина! І ви спите з ким прийдеться! Безкоштовно! Так чому ж ви не можете переспати так само і зі мною?!. Тим більше, за триста п'ятдесят доларів?!.
ВІН. Я не беру грошей з жінок!
ВОНА. А чому ж у мене вимагаєте?
ВІН. Я? Вимагаю?! Це ви до мене причепились!
ВОНА. Але та, руда, позавчора, теж до вас чіплялася! Вона на вас просто накинулася! Ви навіть вікно не встигли зачинити! І зовсім не чинили опір! Я бачила.
ВІН. Ви - сексуальна ман’ячка! Ви підстерігаєте жертву і накидаєтеся на неї!
ВОНА. Мені ж треба було вас вивчити!
ВІН. Навіщо?!
ВОНА. Я мушу з вами переспати!
ВІН. Навіщо? Я не секс гігант! Я абсолютно пересічний партнер. Мене можна замінити. І навіть потрібно замінити!
ВОНА. Тільки ви!
ВІН. Чому? Ви що, з ким-небудь уклали парі?
ВОНА. Та за кого ви мене весь час приймаєте?
ВІН. Я не наважуся сказати вголос за кого я вас приймаю. Невже ви настільки сексуально стурбовані? Тоді, я вам не підходжу! Я знаю свої можливості!
ВОНА. Ви мене увесь час ображаєте і говорите вульгарні речі... Чому?..
ВІН. Та пішла ти!
Швидко йде геть.
ВОНА. (вслід з мобілкою) Ваш домашній телефон - 200 21 13! Вашу дружину звати Олена! Я зараз же їй телефоную! Я знаю - вона вдома! Вона не працює! Не пропадати ж моїм спостереженням за цілий місяць!
ВІН. Ви - огидна шантажистка! Мене нудить від вас!
ВОНА. Говоріть все що завгодно!
ВІН. Скільки вам потрібно?
ВОНА. Один раз! В крайньому випадку - два! Але другий раз лише через місяць! I це небажано!
ВІН. А можна грошима?
ВОНА. Ні.
ВІН. П'ятсот баксів! З урахуванням тих ста, що вже дав.
ВОНА. Ні.
ВІН. Без урахування тих ста!
ВОНА. Ні.
ВІН. П'ятсот п'ятдесят!
ВОНА. Ні.
ВІН. Сімсот!
ВОНА. Ні.
ВІН. Тисяча баксів!
ВОНА. Ні.
ВІН. Скільки вам років?
ВОНА. Сорок... один...
ВІН. Беріть гроші!
ВОНА. Ні!
ВІН. Я не хочу вас!
ВОНА. Один раз! І я вас забуду!
ВІН. Забудете? Я не можу так ризикувати!
ВОНА. Але чому? Чому ви готові заплатити тисячу доларів, аби не переспати зі мною?! Чому? Що в мені такого жахливого? Я ж так можу взагалі втратити через вас віру в себе?
ВІН. Ви що - з неба впали? Хіба це так робиться?
ВОНА. Я спостерігала за вами цілий місяць аби зрозуміти - як це робиться! Навіть тренувалась: "Перепрошую, у вас є прикурити?" Але це було ризиковано! Все-таки, запальничка не завжди у вас в кишені! І я вирішила розпитати у вас, як кудись проїхати. Тут можна хоч якось розговоритися.
ВІН. Це була ваша помилка. Краще б попросили прикурити!
ВОНА. Але я не палю!
ВІН. Нічого! Я б вас правильно зрозумів! Не треба... Ніколи не треба порушувати правил гри! А тепер пізно! Я вас просто боюся!
ВОНА. Боїтеся?.. Мене?.. А чого мене боятися? Я лікар! Інфекціоніст! І вибачте, що я вам тут наговорила всякого! Я не збираюся вам шкодити. Мені нічого від вас не потрібно! Тільки, щоб ви один єдиний раз зі мною переспали! Ну, можливо, два!
ВІН. Все спочатку! Пробачте, але я нічого про вас не знаю!
ВОНА. А що вам хочеться про мене дізнатися?
ВІН. Нічого не хочеться!
ВОНА. Але так ми знову зайдемо в глухий кут! Я все-таки розповім трохи про себе. Щоправда, нічого особливо-цікавого ви не почуєте. У мене дивно одноманітне життя. Я народилася в одна тисяча дев'ятсот...
ВІН. Не треба!
ВОНА. А що треба?
ВІН. ...Ви повинні мене сексуально зацікавити.
ВОНА. Сексуально? Вас? Але це ж без проблем! Я нічим не гірша від ваших випадкових партнерок! Зріст у мене, як у тої іноземки. Стегна, точно такі ж, як у тієї вульгарної дівиці! А талія ледь-ледь повніша, ніж у блондиночки! Волосся у мене, зверніть увагу, майже таке саме як у вашої дружини! Я цілком відповідаю вашому смаку. Здається, щось пропустила... Не можу збагнути - що саме... Всього не згадаєш! Ага! Груди! До чого тут слова? Ось! Погляньте! (Вона без бюстгальтера. Швидко розстібає і розкриває блузу) Вас влаштує на один раз?..
ВІН. Ви з глузду з'їхали! Застебніть блузку!
Намагається застібнути.
ВОНА. Інших жінок ви роздягаєте, а мене - насильно одягаєте! Та не лапайте мене! Що ви мене так хапаєте? Не приставайте до мене! Як хочу, так і ходжу!
ВІН. Не галасуйте на всю вулицю!
ВОНА. У вас з'явилися секрети від співвітчизників?
ВІН. Що мені зробити, щоб ви від мене відчепилися?
ВОНА. Вкрай дивний пан! Панікує, коли бачить голі жіночі груди! Лякається! Готовий втекти! Як же можна вас спокусити?! Просто нереально!
ВОНА різко кидається йому на шию і цілує в губи.
ВІН відштовхує її від себе.
ВОНА - падає на землю і залишається лежати.
Він йде. Потім вертається. Вагається, а потім, не наближаючись до неї, здаля вдивляється.
ВІН. Прикидайтесь, скільки завгодно! Я перепрошую, звичайно, але це була самооборона! Я йду! А ви сюди краще не з’являйтесь! Я буду тепер ходити тільки з охороною! А охорона - це хлопці без лірики.
Йде, але потім нерішуче повертається.
Ну, вибачте... не хотів. Давайте, все забудемо?! Я йду. До побачення! Радий був познайомитися.
Дуже обережно нахиляється над нею.
Послухайте! З вами все гаразд? Я жодного разу в житті не вдарив жінку. Чесне слово! Але не можна ж так накидатися! Це невдалий спосіб зацікавити чоловіка! І взагалі - якщо він відразу не захотів, то практично марно наполягати. Марна трата часу. Чим більше ви домагаєтеся, тим менше він вас хоче. Це наша природа.
Торкається її.
І потім - на світі стільки чоловіків, що й мови не може бути про остаточний вибір. Краще чоловіка послати до біса! Тоді у вас є шанс, що ви хоча б зачепили його самолюбство ...
Трясе її.
Та відповідайте ж! Я не можу піти, тому що не розумію - живі ви чи ні?
ВОНА. Не зачіпайте мене!.. Я вдарилася головою!.. У мене струс мозку!..
Різко піднімається.
Та пішли ви всі під три чорти! До чортової матері! До чортової бабусі! До самого біса!.. Ви занадто високої думки про себе?!. Ви мені зовсім не подобаєтеся!.. Ви - вульгарний фат!..
ВІН. То чого ми марнуємо час? Я вам не подобаюся! Ви мені не подобаєтеся! Розбігаємося!
ВОНА. Стійте! Ви мені не подобаєтеся, але ви мені підходите! Я не можу відкладати.
ВІН. Якщо знову спочатку, я не витримаю. Так чим я вам так підходжу?
ВОНА. У вас багато переваг у порівнянні з іншими. Ваш інтелект вище середнього.
ВІН. Спасибі. Я помічав за собою.
ВОНА. У вас - хороші манери, почуття власної гідності, ви поважаєте іншу особистість, благородно ставитеся до жінки, ви чемні, делікатні, терпимі і терплячі, ви працездатні, життєрадісні і не агресивні...
ВІН. Ви дуже вимогливі. Стільки достоїнства вам необхідно від чоловіка, з яким ви маєте намір провести всього п'ять хвилин. І ніяких компромісів! Напевно, ви незаміжня?
ВОНА. Не заміжня.
ВІН. Я не здивуюся, якщо ви взагалі не були заміжні.
ВОНА. Так, я ніколи не була заміжня. І не хочу заміж. Раніше хотіла, а зараз не хочу.
ВІН. Може, я все-таки піду? У мене переговори. Я не люблю спізнюватися. Додайте до списку моїх достоїнств ще пунктуальність і відпустіть мене...
ВОНА. Можливо ви передумаєте? Будь ласка! Я вас дуже-дуже прошу! Ви ж мене більше не боїтеся? Зі мною був стрес! Ви вважаєте: легко підійти до незнайомого чоловіка і попросити його з тобою переспати? Це дуже не просто! Я змучилася з вами!
Плаче.
ВІН лагідно витирає їй обличчя.
Ну, не плачте!
ВОНА. Сльози - моя остання зброя!
ВІН. Роззбройтеся! Що-небудь придумаємо!
ВОНА. Будь ласка, придумайте швидше!
ВІН. Швидше? А хочете, я вас з ким-небудь познайомлю? Тільки треба вести себе інакше. Я вас проконсультую. Безкоштовно!
ВОНА. О, Господи, мені потрібні лише ви!
ВІН. Може, ви давно і таємно кохаєте мене?
ВОНА. Ну що ви? Вас кохає стільки жінок!
ВІН. Не помічав...
ВОНА. Просто, якщо це будете ви, я буду любити... його. Я буду його любити так ніжно... Розумієте?
ВІН. Начебто... Вас голова не турбує?
ВОНА. Ні. А що?
ВІН. Ви сильно забилися...
ВОНА. Це повинні бути тільки ви і тільки сьогодні до півночі!
ВІН. Головне - заспокойтеся.
ВОНА. Невже вам так важко?
ВІН. По-всякому буває...
ВОНА. Невже я така неприваблива?
ВІН. Ні, не така вже ви й неприваблива... А коли плачете, то просто дуже привабливі!
ВОНА. Але я ж не можу завжди плакати?! А, втім... Знаєте, коли мені було вісімнадцять років, я плакала цілий місяць! І ніхто нічого не міг зі мною зробити! Я ледь не померла тоді.
Ридає.
ВІН. Заспокойтеся! Це було так давно! І чого ви на мені-то зациклилися?! Кажу вам відверто: ви даремно чекаєте від мене чогось надзвичайного. Я ніякий не супермен і ніякого супер задоволення я вам не доставлю. Це я вам не гарантую.
ВОНА. Я взагалі про це думаю з відразою.
ВІН. Ось тобі на!.. Нічого собі!.. Знаєте, мене давно вже так різко не відшивали! Чого ж ви власне від мене хочете?..
ВОНА. Того ж, чого хочуть всі жінки!
ВІН. Не треба посилатися на всіх! Я особисто таку як ви, зустрічаю вперше! Прошу вас, скажіть мені конкретно: чого ви від мене хочете? Дайте мені пряму чесну відповідь і...
ВОНА. І що?
ВІН. Я - м'яка людина, мені важко так завзято весь час відмовляти чарівній жінці. І потім, мене ніхто ніколи в житті так зворушливо не просив про це... Чого, чого ви хочете?
ВОНА. Дитину.
ВІН. Чого?..
ВОНА. Хочу народити від вас дитину.
ВІН. Від мене?.. Що народити?..
ВОНА. Сина! А щоб вийшов син, треба зачати його обов'язково сьогодні! Я вмію це розраховувати. А, якщо не сьогодні, то в найближчі два роки, зможу зачати тільки доньку. А я так мрію про сина!
ВІН. Це означає - ви просто запропонували мені підробити донором! Ідіот! Адже мало не влип!
ВОНА. Звісно, це буде лише моя дитина! Ніколи ніяких претензій до вас!
ВІН. Спасибі! Заспокоїли.
ВОНА. Ви його навіть ніколи не побачите!
ВІН. Послухайте, за що ви мене так, га? Чому ви припускаєте, що я - повна скотина? Що мені це байдуже і що я зможу наплювати на власного сина?
ВОНА. Добре, я готова піти на поступки.
ВІН. Все-таки, готові? Мені пощастило!
ВОНА. Потім обговоримо.
ВІН. Чому ж потім? Я волів би обговорити - до. Тобто – негайно... А що власне обговорювати?
ВОНА. Вашу участь у його вихованні. Ви можете відвідувати його. Раз на рік.
ВІН. Значиться так: Ви самі вирішили, що вам необхідно зі мною переспати. Ви самі вирішили зачати від мене дитину. Ви самі вирішили, що це має бути син. Тепер ви вирішили - скільки разів у житті я його побачу. Поруч з вами я взагалі перестаю відчувати себе чоловіком!
ВОНА. Добре. Я дозволю вам взяти участь у його вихованні.
ВІН. Дякую.
ВОНА. Я думаю, ви будете добре на нього впливати. Навіть краще, якщо хлопчик буде знати, що у нього є батько. У хлопчика не буде комплексу.
ВІН. Комплекси будуть у мене! Вибачте, ваша відвертість докорінно міняє справу. Я ще міг би... Але мати від вас дитину категорично проти! Дякую вам, що попередили! Питання закрито остаточно! Раз і назавжди! Не витрачайте марно часу! У вас ще до півночі...
Дивиться на годинник.
Все! Спізнююся! От чорт! Вірніше, вже запізнився!
ВОНА. Я піду за вами! Я не відступлюся! Ви не маєте права!
ВІН різко повертається, дістає з-під піджака пістолет і направляє на неї. Вона скрикує.
ВІН. Я не жартую і не лякаю. Буду стріляти! Не підходьте до мене!
ВОНА. (не рухаючись) Але ж це нерозумно! Ви поводите себе нерозумно! Син - таке щастя! Кожен нормальний чоловік хоче сина!
ВІН. Я одружений! І, якщо захочу сина... одного, двох, трьох, десять... Мені їх народить моя власна дружина!
ВОНА. Бачила вашу дружину! Не родить вона вам десять ніколи! Дай Бог, ще хоч одного народити! А, якщо це буде дівчинка?
ВІН. На відміну від вас, нічого проти дівчаток не маю!
ВОНА. Але не можна жити тільки сьогоднішнім днем! Ви ж не знаєте, що ще з вами буде в цьому житті! Нікому цього знати не дано. А, якщо ви розійдетеся з вашою дружиною?
ВІН. Я не такий противник шлюбу, як ви! Я одружуся знову!
ВОНА. А раптом більше не буде дітей? А донька на боці матері? І буде вам боляче і самотньо?
ВІН. Не хвилюйтесь даремно, я витримаю.
ВОНА. А я так виховаю мого сина, що він завжди буде любити... вас!.. І як знати - коли ми постаріємо, одного разу ви станете переді мною на коліна і почнете цілувати мені руки і дякувати... за сина.
Ридає.
ВІН обнімає її і прибирає пістолет.
ВІН. Пробачте мені! Розлютився... Ви дивовижна. Але ж... У мене теж є проблема. Не така глобальна, як у вас, але все ж... Вже двадцять хвилин в офісі на мене чекають голландці. Дуже важлива зустріч. Мало того, що я як слід не зміг підготуватися до неї, то ще й спізнився. Мої шанси і так були невеликі, а тепер і зовсім дорівнюють нулю. Мені зараз конче треба переконати голландців поставити партію кави на реалізацію. Але у мене на даний момент немає грошей на передоплату. Вони нічим не ризикують і репутація моя їм відома, і рекомендації бездоганні й солідні... Але домогтися успіху без грошей практично неможливо! А я не можу втратити такий вигідний контракт. Якщо я втрачу цей контракт, в інших постачальників виникнуть сумніви в моїй платоспроможності взагалі. Сумніви в надійності моєї фірми. Загалом, від цього багато залежить. Я повинен вийти з цими голландцями на принципово новий рівень.
ПАУЗА.
Ах, мені б ваші здібності! По-моєму, ви навіть покійника можете переконати в чому завгодно!
ВОНА. Покійника... Але не вас!
ВІН. Вам просто не вистачило часу.
ВОНА. Ви вже почали здаватися?
ВІН. Взагалі, десь - так... Але ви допустили промах - ляпнули про дитину ...
ВОНА. Я вам почала подобатися?
ВІН. Не в цьому справа! Вам - простіше поступитися, ніж відмовити. Ви - вроджений менеджер!..
ПАУЗА.
Послухайте, а може, переманити вас до себе працювати?
ВОНА. ...А ваша дружина не буде ревнувати?
ВІН. До вас? Ніколи!.. Перепрошую! Знаєте, а я все ж ризикну. Ходімо до мого офісу!
ВОНА. Ну, нарешті!
ВІН. Я проведу вас у ванну кімнату...
ВОНА. Так!
ВІН. Ви приведете себе в порядок...
ВОНА. Так!
ВІН. Я буду весь час поруч...
ВОНА. Так!
ВІН. Весь цей час я буду вам пояснювати про каву, про різницю між передоплатою і реалізацією...
ВОНА. Зовсім необов'язково!
ВІН. І я спущу вас на голландців!
ПАУЗА.
ВОНА. Навіщо?..
ВІН. Куди їм проти вас! Зламаються!
ВОНА. Ні!
ВІН. Не хвилюйтеся так! Я буду поруч. Я підстрахую.
ВОНА. Ні.
ВІН. Зрештою, я запізнився через вас! Мені це дуже важливо. Всього один раз! Візьмете участь в переговорах!
ВОНА. В переговорах?.. Я не зможу!.. Я ніколи не брала участь в таких переговорах! Я зроблю вам тільки гірше!
ВІН. Готовий ризикнути, бо гірше, боюся, вже бути не може.
ВОНА. Я взагалі в усьому цьому не розбираюся.
ВІН. Це просто!
ВОНА. Я ж не знаю, що говорити!
ВІН. Голландці ні слова не розуміють українською! Я зможу вам підказувати. Якщо не вийде з першого разу, то можна буде організувати другу зустріч. Не хотілося б, але що робити?.. Півгодини роботи - і я плачу вам... двісті доларів!
ВОНА. Не рахуючи тих ста, що вже дали?
ВІН. Не рахуючи! Ті - за моральну шкоду! А, якщо умовите з першого разу, плачу - чотириста.
ВОНА. Ви дійсно вважаєте, що я можу з цим впоратися? Я ніколи в житті нічим таким не займалася!
ВІН. Один ваш дебют я вже спостерігав... Це було блискуче!
ВОНА. Ви знаходите?...
ВІН. Ви зробили все, що могли!
ВОНА. Добре! Згодна. Але я можу потім розраховувати?
ВІН. На чотириста доларів?.. Можете!..
ПАУЗА.
І я дуже сподіваюся, що ми з вами подружимося!.. Ви згодні?.. Я прошу вас!..
ВОНА. Дуже просите?
ВІН. Дуже!
ВОНА. Тоді - вперед.
ВІН. Вперед!
ВІН та ВОНА йдуть в офіс.
Кінець першої частини.

Частина друга.

ВІН і ВОНА повертаються в офіс, після того як проводили гостей-голандців. Обидва дуже радісні.
Офіс. Обстановка: письмовий стіл з шублядами, шкіряне крісло, рояль, стіл та крісла для переговорів, невеличкий бар з напоями, на підлозі великий світлий ворсистий килим. Обидва ведуть себе, як спільники після великої удачі.
ВІН. Ура! Перемога! Ви розумниця! Я весь час милувався вами! Ви така наполеглива! Ух!.. Бідні голландці! Та вони вперше побачили таку жінку! Живу! Блискуче дотепну! І скільки в вас такту, тонкощів, кокетства! Я не зустрічав іншої такої жінки, яка йшла б хоч в якесь порівняння з вами! А як володієте англійською!
ВОНА. А у вас з англійською не дуже!
ВІН. Ви мене підтягнете. Десять баксів на годину!
ВОНА. Для таких тупиць як ви - двадцять!
ВІН. Не буду торгуватися! Я втратив голову від вас! І голландці від вас втратили голову! Запросили в Голландію!
ВОНА. І вас теж запросили!
ВІН. Саме! Запросили вас! І мене - теж.
ВОНА. Голландці - нація ввічлива. Віддають пріоритет жінці.
ВІН. Тим більше, якщо це найчарівніша жінка на світі! І тонкий психолог! І чудова актриса! І вигадниця! А ви це вдало придумали! З'явитися нам перед голландцями в якості шалено закоханої пари! Тільки закоханим легко прощають запізнення. І взагалі - нам не до партій кави! І взагалі - нам не до грошей! Нам би тільки бути вдвох! Закохані викликають довіру. Люди, здатні на високі почуття, не можуть бути шахраями. Закоханих хочеться опікувати. У світі так мало істинної любові, що оточуючі інстинктивно щоразу оберігають її.
ВОНА. О, та ви - поет!
ВІН. Коли ви мені запропонували цей хід, зізнаюся, я відразу не оцінив його. Та й як прикинутися закоханим? Я вже й забув, коли це зі мною було! Але ви підказали геніальний прийом. Просто не спускати з вас очей ні на мить. Ви мені веліли стежити за моїм обличчям і не допускати на ньому буденного виразу. І я засвоїв, що або маю посміхатися, або дивитися на вас серйозно і багатозначно.
ВОНА. О, як ви посміхалися! Ви просто сяяли.
ВІН. На нервовому ґрунті! Я боявся, що нас публічно викриють.
ВОНА. А, коли дивилися на мене зосереджено й сумно, про що ви тоді думали?
ВІН. Перемножував в розумі тризначні числа. З цими калькуляторами зовсім розучився рахувати в умі! Ну, похваліть мене! Я дивився на вас так старанно, що здається, вже ніколи в житті вас не забуду.
ВІН хоче її поцілувати. ВОНА відсторонюється від нього і відходить убік.
ВОНА. Можете перепочити. Зараз ми одні. І вже немає ніякої потреби продовжувати дивитися на мене так інтенсивно.
ВІН. Ви - чудо! І я хочу на вас дивитися. Можна?
ВОНА. Як вам зручніше.
ВІН. Мені зручніше так.
ВІН приймає зручне положення.
Капіталісти все-таки наївний народ. Ви помітили, як вони були зворушені, схвильовані, зачаровані нашою любов'ю? Ви - великий режисер!
ВОНА. Неважко бути великим режисером з таким чудовим артистом, як ви.
ВІН. Ви помічаєте, я так увійшов у роль, що до цих пір не можу з неї вийти? Зверніть увагу, як я дивлюся на вас зараз!
ВОНА. І що на що в цей момент перемножуєте в умі?
ВІН. О, це дуже великі числа! А з вами приємно мати справу і приємно базікати.
ВОНА. Невже я дочекалася компліменту?!
ВІН. Це не комплімент. Це - правда.
ВІН притягує її до себе і знову хоче поцілувати.
ВОНА знову відходить від нього.
ВОНА. Удвічі дякую.
ВІН. Це я дякую Вам! Ви мене здорово виручили! Взагалі-то кажучі – просто врятували! І не гнівайтесь на мене! Я веду себе як вульгарний дурень.
ВОНА. Перепрошую! Я, напевно, сама дала привід. Але зараз це дещо несподівано... Вибачте...
ВІН підходить до неї і знову починає приставати. Обіймає її. Вона намагається вирватися з його обіймів.
ВІН. Я не можу втриматися. Боже мій, як пахне ваше волосся! Ви так ніжно і переможно дивилися на мене при голландцях, що я, як ідіот, розмріявся, що у вашій ніжності є хоч крапля щирості... Я все думав, як ви мене благали... І тепер дивлюся на це інакше...
ВОНА. Давайте забудемо! Ви не погодилися... я змирилася. Поїзд пішов.
ВІН. Не хочу забувати! Я був дурнем! У вас прекрасні груди, ви тут мали рацію...
ВІН намагається растібнути її блузу.
ВОНА. Що з вами сталося?
ВІН. Щось не так?
ВОНА. Все не так.
ВІН. У мене від вас паморочиться голова.
ВОНА. У мене теж крутиться голова... Але я думаю – це від коньяку. І взагалі - ми перекрутились.
ВІН. Я вас роздягну?.. Це буде найкращий спогад...
ВОНА. Знаєте, у мене пропав настрій.
ВІН. На це не слід звертати уваги! Не час для примх! У нас всього три години, щоб зачати сина. Ви допомогли мені, я допоможу вам. Послуга за послугу. Я дуже постараюся.
ВОНА. Дякую. Ні.
ВОНА вирвалась з його обійм, відштовхнувши його.
Ми випили - можуть бути наслідки для дитини.
ВІН. Взагалі ми випили не дуже й то багатьсько! Ви й гадки не маєте скільки я випив перед тим як... А дочка в мене - самі бачили - здоровенька. Та коли б я тоді не випив, може її б взагалі на світі не було! Ви ж більше не відчуваєте до мене відрази?
ВОНА. Я втомилася. Такий незвичайний день! Ви повністю перевалили на мене всі переговори!
ВІН. Тим паче, вам необхідна зміна вражень!
ВОНА. Ви мене не поважаєте?
ВІН. Ненормальна! Я тебе хочу!
ВІН знову домагається її.
Я не відпущу тебе! Боже мій, як пахне твоє волосся! До речі - як тебе звати?..
ВОНА. Марина... Андріївна.
ВІН. Маринка, Марішенька...
ВОНА. А вас як звати?
ВІН. Олексій.
ВОНА. А по батькові?
ВІН. Миколайович.
Знову обіймає її і намагається поцілувати.
ВОНА. Олексію Миколайовичу, навіщо ви? Не треба. Я прошу вас. Я не люблю вас.
ВІН. Марино... Я не проміняю нічию любов на ніжність твоєї нелюбові! Голландці від твоїх очей просто сбренділи. Невже ти весь час прикидалася?
ВОНА. Звичайно!
ВІН. І все-одно ти - найчарівніша жінка на землі!
ВОНА. Ви повторюєтеся.
ВОНА з усієї сили відштовхує його.
Не треба мене чіпати, Олексію Миколайовичу!!!
Відходить.
Пауза.
ВІН. А хто до кого першим почав приставати?! По-моєму, ініціатива була не моя?
ВОНА. Не турбуйтеся, я знайду кого-небудь ще.
ВІН. Що ти говориш дурниці?! Кого знайдеш? Ніч на дворі!
ВОНА. Але є ж на світі, і крім вас, молоді, здорові і красиві чоловіки?
ВІН. Ой... Мені здається, я ревную. Однак, як багато забутих відчуттів розбудила ти в мені! Не псуй же все, будь ласка! Нам зараз буде так добре! О’кей?
ВОНА. Я старша вас.
ВІН. Я не такий вимогливий як ти. І яке це має значення для роману довжиною в ніч?
ВІН підходить до неї і намагається ніжно до неї доторкнутися. Вона знову відходить від нього.
ВОНА. Та відпустіть же мене!
ВІН. В чому справа? Що з тобою сталося? Що я роблю не так? Я не те щось кажу? Я чимось тебе образив?
ВОНА. Просто мені час додому. У мене - справи.
ВІН. Хворих вдома ночами приймаєш?
ВОНА. Буває - уявіть собі! У нашому будинку шістнадцять під'їздів. І всі до мене ходять! Навіть із зубним болем!
ВІН різко підходить до неї, намагаючись нею оволодіти.
Досить! Я сказала - пустіть мене! Мені, що - на допомогу кликати, чи що?
ВІН. Йдіть.
ВОНА. Але... ви мене тримаєте...
ВІН. Я вас не тримаю. Я вас обіймаю.
Вона з усієї сили кусає його руку.
(ВІН відпускаючи її) Втім, ви не здатні вловити різницю. Ви вільні. Тікайте!
Телефонний дзвінок. ВОНА хапає трубку.
ВОНА. Алло! Ви не туди потрапили. Це цвинтар... Таких тут немає.
Кидає трубку.
ВІН. Ну і жарти у вас.
ВОНА. Ой, треба було вас покликати. Тим більше, дзвонила ваша дружина...
ВІН. А навіщо взяли трубку?
ВОНА. Рефлекс. Та ви не хвилюйтеся, вона зараз напевно передзвонить.
Телефонний дзвінок.
ВІН. (Бере трубку) Привіт! Я один. Затримався з голландцями. Все нормально. Так, погодилися. Дякую. Так, їду. Я вже виходжу. І тебе теж.
Кладе трубку.
ВОНА. Як я втомилася.
ВІН. Я підвезу вас до дому.
ВОНА. Спасибі. Дійду пішки.
ВІН. Дозвольте все-таки вас підвезти? Ви готові? Ходімо!
ВОНА. Дайте цигарку!
ВІН. Не дам. Ви не палите.
ВОНА. Я почну.
ВІН. Не раджу. Втягнетесь.
ВОНА. Вам яка різниця - звикну, не звикну? Все одно ви мене більше ніколи не побачите!
ВІН. Я просто не звик ще до цієї думки... Прошу.

Дає їй цигарку.
Будь ласка.
Клацає запальничкою.
ВОНА палить. ВІН чекає.
ВІН. Може, все-таки, кави?
ВОНА. Спасибі. Не турбуйтеся. Я вас затримую?
ВІН. Трохи.
ПАУЗА.
ВІН. Можна з вами поговорити?
ВОНА. Я слухаю.
ВІН. Ви мені дійсно дуже подобаєтеся. Мені шкода ось так от розлучитися з вами і втратити вас. І не забувайте - нас разом запросили до Голландії! Що я скажу голландцям? Вони зацікавилися саме вами, Марино Андріївно. Мені що придумувати? Історію нашого розриву, вашої зради або вашої загибелі?
ВОНА. Все, що вам заманеться.
ВІН. Мені заманеться - запросити вас попрацювати зі мною. Скільки ви отримуєте як лікар?
ВОНА. Небагато.
ВІН. Для початку, пропоную втричі більше. І це не межа.
ВОНА. Бідна Україна! Якщо всі почнуть торгувати, то хто ж буде вчити, лікувати, виховувати?
ВІН. А ви і як лікар зможете практикувати у нас! І вам добре. І мені зручно.
ВОНА. Скільки людей тут працює?
ВІН. Постійно - трохи менше двадцяти. А на тимчасовій роботі доходить і до півсотні.
ВОНА. Один лікар на півсотню чоловік в окремо взятій фірмі. А для решти країни - один лікар на десять тисяч.
ВІН. У мене немає амбіцій - брати на себе турботу про всю Україну. Я прожив життя і не бачив жодної людини хто б з цим впорався. Що стосується мене особисто, то я даю достатньо на благодійність.
ВОНА. Достатньо для вас чи для благодійності?
ВІН. Про це ще ми встигнемо поговорити. А зараз хотілося б повернутися до моєї пропозиції.
ВОНА. Будь ласка.
ВІН. Мені дійсно хочеться з вами працювати. Ви чарівна, розумна й освічена жінка! У вас є характер. Ви хороший партнер і все розумієте з півслова. Ви ділова, хоч і дещо наївні. Ви все схоплюєте на льоту. У вас на все є своя думка. Ви енергійні і заповзятливі. Ви смілива і рішуча. По суті, ви - справжній лідер.
ВОНА. Скільки достоїнств! Я не впізнаю себе в цьому портреті! А ви не побоюєтеся конкуренції?
ВІН. Ні. Адже ми з вами ідеально доповнюємо один одного. Ви авантюристка, а я обачний. Ви відчуваєте головне, а я уважний до деталей. Ви освічені, у вас ідеї, а в мене досвід. Ви людина настрою, а я послідовний. І взагалі ви подобаєтесь мені все більше і більше.
ВОНА. Добре. Я подумаю.
ВІН. Подумайте. Ось моя візитка. Буду чекати вашої відповіді. Так куди вас зараз відвезти?
ВОНА. Ви просили подумати. Сидіть і чекайте. Я думаю.
ПАУЗА.
ВІН. Може все-таки каву?..
ВОНА. Ви одноманітні... Не мовчіть! Говоріть! Мені все одно - що. Для фону.
ВІН. Я не можу говорити і знати, що мене не слухають.
ВОНА. А я буду підтримувати розмову. Я, як і ви, цілком можу говорити одне, а думати зовсім інше.
ВІН. Ще одна перевага! Добре! Скажіть, а чому ви ніколи не були заміжні?.. Я не образив вас? Я б не запитав, якщо б ви були якась потвора...
ВОНА. Я хотіла вийти заміж по коханню.
ВІН. У вас було безнадійне кохання? У жінок це буває. Вони якось влипають в це. І марно втрачають час.
ВОНА. У мене було... розбите кохання.
ПАУЗА.
ВОНА. Я розповім. Адже жінки обожнюють говорити про любов.
ВІН. Може іншим разом?
ВОНА. Вислухайте мене... Прошу.
ВІН. Звичайно, звичайно...
ВОНА. Мені було сімнадцять років. Для мене і бабусі батьки знімали дачу в Лахті на Фінській Затоці. І там я зустріла його. Боже, який він був гарний! Не просто красивий - чудовий! Чорноволосий, засмаглий, у синій сорочці одного кольору з його синіми очима! В його особі постійно був вираз якоїсь лагідної упередженості, зосередженості і уваги до чогось такого, що було зовсім невідомо іншим. Може бути, до того, що було в ньому самому. Я ніколи ні до, ні після не зустрічала хоч трохи схожих на нього. Він був ще дуже молодою людиною, але це був справжній чоловік. Одне знання, що він є на світі, довгі роки як би захищало мене від усього злого в світі. В ньому не було агресії. Він був якось не по віку чемний, шанобливий, у нього були разюче гарні манери. І такий відкритий наївний сміх. І білі-білі рівні зуби. Я покохала його з першого погляду. Я покохала його глибоко, сильно, пристрасно і сором'язливо. Як тільки й може покохати начитана, схильна до фантазій дівчинка. Це тривало тиждень, не більше. Ми нічого особливого не встигли сказати один одному. Кохання спіткало нас раптово. Ми встигли покохати, проте звикнути один до одного не встигли.
ПАУЗА.
ВІН. І що далі?
ВОНА. У мене на дачі ще до нього склалася компанія з сусідських хлопців та їхніх дівчат, кілька парочок. І я якось до них прибилася, хоч любов ні з ким з них і не крутила, і пари в мене не намічалося. Купалися, ганяли на мопедах, різалися в карти... Втім, я мало часу проводила з ними. Читала запоєм, про щось думала, про щось багато сумувала... Я цінувала свою самотність. І все-таки цим хлопцям не сподобалося, що біля мене замаячив хтось чужий. Вони огризалися на нього, зачіпали. А він їх не те, щоб не боявся, а навіть якось і не помічав. Це, напевно, найбільше й розлютило їх.
ПАУЗА.
ВІН. Розповідайте, розповідайте, я слухаю ...
ВОНА. Одного разу вранці я прокинулася від того, що сталося нещастя. Я встала та почала тинятися навколо будинку, немов шукати це нещастя. Сонце припікало. Гули жуки. Цвіли жоржини. Усе дихало миром і буденністю. Я поступово заспокоїлася і пішла до колонки по воду. І там почула розмову сусідок. Вночі скалічили хлопця, симпатичного такого, що з сестрою та матір'ю живуть на дачі у самої затоки. Само знайшло мене моє нещастя! Я кинула відра і пішла у двір навпроти. Ах, як пекло сонце, немов у Стародавній Іудеї. Посеред двору моя компанія розставила пляшки і палила по них з двостволок. А ще двостволка лежала на столі. Я взяла її і націлилась на одного, по прізвиську Сосна, імені не пам'ятаю. Біля його будинку росли сосни, тому і кличка така. Я довго і ретельно прицілювалась. Боялася промазати. А тиша настала! Чути було, як у сараї б'є у відро струмінь молока. Його мати доїла корову. Я вистрілила. Мені сильно віддало в плече. Сосна звалився як підкошений. А я націлилась в Ваську-Токаря. Ще здивувалася - чого він так зблід? Начебто тільки що був засмаглий як негр! І тут його дівчисько, не пам'ятаю, як звали, заверещала, ніби її ріжуть, і кинулася його собою закривати. А він її навіть не відштовхував, навіть якось присідав за її спиною. Вона мені заважала. Я не хотіла в неї стріляти. І раптом, звідки не візьмися, мати Сосни! І заголосила: "Вбили! Вбили! Синочка вбили!". Я кинула рушницю і пішла геть. Не пам'ятаю - як опинилася на його дачі біля затоки. Дві заплакані жінки, мати і сестра, збирали речі... Ох, з якою ненавистю вони подивилися на мене! Не пам'ятаю - як і коли повернулася додому... Там на мене вже чекала міліція... А Сосну я не вбила, в плече поранила, в м'які тканини. Бути б мені в колонії! Але тоді й хлопці загриміли б! Мої батьки постаралися б! Мати Сосни подумала-подумала і заяву забрала. Мене відвезли до Ленінграду. Щось зі мною сталося, начебто гарячка. І на вулицю я вийшла лише тоді, коли вже догорало жовте листя...
ПАУЗА.
ВІН. М-да...
ВОНА. А тепер тримайтеся...
ВІН напружено і запитально дивиться на неї.
Ви дуже схожі на того хлопчика, якого я ще так довго кохала і котрого ніколи в житті більше не бачила.
ВІН. ...Я заздрю вам. У мене ніколи не було такого кохання. Я взагалі не дуже вірю в кохання.
ВОНА. Я вибрала вас, бо хотіла, щоб мій син був схожий на нього... На Вас...
ВІН. ...Але так не буває.
Дивиться на годинник.
Десять годин.
Телефонний дзвінок. Дзвонить довго, але ніхто не бере трубку.
ВОНА. Дякую.
ВІН. За що?
ВОНА. Я сьогодні зрозуміла - не можна все життя підпорядкувати минулому. (Посміхаючись) Коли я вмовляла вас вдень, то панічно боялася, що прогорю. Тоді б я просто збожеволіла від ганьби. Наче не буває перемог ганебніше від поразок!
ВІН. (Теж посміхається) У нас вже спільні спогади. І поразки, і перемоги.
ВОНА. Я подорослішала за сьогоднішній день. І не розумію себе ту, якою була вранці. Як могла я сподіватися народити коханого сина від некоханого чоловіка?
ВІН. Я зовсім вам не подобаюся?
ВОНА. Ні, не подобаєтеся.
ВІН. (Прикро) Шкода.
ВОНА. Що робити?
ВІН. А можна дізнатися - чому? Раніше ви знаходили в мені стільки чеснот.
ВОНА. Я помилялася.
ВІН. Прикро! А я вже якось звик, що кимось є у ваших очах.
ВОНА. Зараз, коли я вам потрібна, ви так ласкаво посміхаєтеся, так дружелюбно дивитеся на мене... Можна повірити, що я дійсно вам подобаюся.
ВІН. І ви дійсно мені подобаєтеся. Вам тільки не вистачає віри в себе. Але у вас немає підстав сумніватися у власній привабливості.
ВОНА. Звучить простодушно, відкрито і щиро.
ВІН. Я кажу те, що думаю.
ВОНА. Але вже не так стараєтеся як при голландцях.
ВІН. Раз на раз не приходиться.
ВОНА. А чому на вулиці я не здалася вам привабливою?
ВІН. Я тоді не знав вас.
ВОНА. Ви не знали, що від мене вам може бути користь? І чарівність, і щирість ви просто вмикаєте, коли вам треба щось отримати.
Пауза.
ВІН. Одинадцята година. Вдома хвилюється дружина. Треба рахуватися з чужими почуттями. Куди вас відвезти?
ВОНА. Я добре попрацювала на вас?
ВІН. Так, добре. Дякую.
ВОНА. А чотириста баксів де? Ви мені обіцяли, якщо...
ВІН. (Перебиває) Пробачте, забув. Будь ласка.
Виймає з кишені гроші і простягає їй.
ВОНА. (Не бере) Ви поставили мене в незручне становище. Змусили нагадати про гроші. Це не по-джентельменськи.
ВІН. Вибачте. Ви маєте рацію.
ВОНА. Сотню баксів заберіть. Я вам їх повертаю.
ВІН. Нехай це буде мій особистий презент вам.
ВОНА. Я нічого не приймаю від сторонніх.
ВІН. Добре.
Зітхнувши, виймає один папірець.
ВОНА. І у вас завжди з собою тисяча, дві тисячі доларів?
ВІН. А ви хочете мене пограбувати?..
ВОНА. Ви носите з собою на випадкові витрати стільки грошей, на скільки звичайна людина може прожити рік.
ВІН. У мене стільки грошей, скільки я заробляю.
ВОНА. Ви не працюєте, ви торгуєте.
ВІН. Ви абсолютно праві. Ви ж теж не працюєте, а робите вигляд, що лікуєте людей, як це буває у ваших районних поліклініках.
ВОНА. Я подумала. Я не буду працювати на вас.
ВІН. Я не хотів вас образити. І я не розумію, що відбувається? Чому ми йдемо до такого фіналу? І як це змінити? Дзвоніть мені! Телефонуйте! Не зникайте! І візьміть гроші! Ви їх чесно заробили.
Кладе їй гроші в долоню.
ВОНА. Я не візьму грошей.
Викидає гроші.
Приберіть, а то зникнуть.
ВІН. (Прибераючи) Тут не крадуть. Я добре плачу, і кожен цінує своє місце.
Гасить світло.
Ми можемо йти.
ВОНА. Але ви пропонували кави!
ВІН. Іншим разом!
ВОНА. Не буде іншого разу! Ми попрощаємося, і я піду назавжди.
ВІН. Ви живете десь поруч?
ВОНА. Відносно поруч.
ВІН. От і вип´єте каву у себе вдома.
ВОНА. Я не тримаю вдома кави. Зарплата не дозволяє.
ВІН.
Включає настільну лампу, дістає з коробки банку кави.
"Класик" влаштує? Дарую вам на пам'ять.
ВОНА. Я ж сказала: не приймаю подарунків від першого зустрічного!
Телефонний дзвінок. Дзвонить довго. Трубку ніхто не знімає.
ВІН. Вибачте, але каву варити вже ніколи. Поспішаю. На мене чекає дружина. Хвилюється, не спить. Вам важко це зрозуміти. Ви - людина вільна.
Демонстративно чекає.
Довга пауза.
ВОНА. (Тихо) Поцілуйте мене на прощання. Будь ласка.
Підходить. Цілує її.
ВІН. Не зникайте! Мені буде не вистачати вас. Приходьте.
ВОНА. Під кінець робочого дня? Стояти он там і чекати, коли ви мене покличете ? І гадати - бажана я вам нині чи ні?
ВІН. (Дуже серйозно і дбайливо) Що ви від мене хочете? Я не можу зрозуміти. Я не можу здогадатися, хоча дуже стараюся.
ВОНА. Якби я сама розуміла...
ВІН. Як же мені вас зрозуміти, якщо ви самі себе не розумієте?
ПАУЗА.
ВІН. (Серйозно і лагідно) Це у вас мара.
ВОНА. (Здригається) Мара?! Так! Ви маєте рацію. Мара!
ВОНА підходить до нього і ВОНИ ВДВОХ в мару розчиняються в почуттях і любові.
ВОНА. (Поступово приходячи до тями). Мені страшно. Мені знову вісімнадцять років. І я знову відчуваю себе в епіцентрі катастрофи... Я завжди знала, що самотність - це не тоді, коли немає нікого. А тоді, коли тобі потрібен тільки один-єдиний. Мені не слід було наближатися до вас. Я спостерігала за вами місяць. Я мріяла, фантазувала, захоплювалася вами, обурювалася, ревнувала, ненавиділа вас, страждала ... Я жила! Не було ні одного звичайного дня! Кожен день став заповнений вами! Навіщо обманювати себе і вас? Я кохаю вас - шалено, палко, глибоко... Я кохаю вас! І що мені робити з моїм коханням до вас? Підкажіть, що мені робити?
ВІН з НЕЮ, люблячи, немов з маленькою дитиною.
ВІН. Моя дівчинка! Мила моя, хороша! Звідки ти взялася? Звідки увірвалася в мої будні? Ти – моє неочікуване свято. Ти пахнеш бузком. Чому? Тому що я кохаю тебе. Я хочу, щоб ти була щаслива. Я повезу далеко-далеко, і ми купимо тобі сукню, як у принцеси і кришталеві черевички. Ти навіть сама не уявляєшь собі, яка ти приваблива! Я дуже кохаю тебе.
ВОНА. (Ридає) Олексійчику...
ВІН. Я дякую долі за тебе. Я не вартий тебе. Краще тебе у мене ніколи в житті нічого не було. Мені тридцять п'ять років. Я не жив ще. Я робив себе з нуля. З нічого. З провінційного хлопчика, який не відрізнявся ніякими здібностями, тільки сумлінністю. З хлопчика, у якого батько пив і бив матір, а мати плакала і працювала, щоб ростити дітей. Я приїхав до Москви. Вчився і працював, заробляв і майже всі гроші надсилав мамі. Одружився якось раптово, під настрій, і тепер мені здається - без кохання. Так, я багато заробляю, але у мене немає ні часу, ні бажання витрачати гроші. У мене жодного разу в житті не було відпустки. Я не вірю в те, що відбувається у нас з тобою. Я не вірю.
ВОНА. Олексійчику...
ВІН. Ти плачеш... Які смачні сльози... які солодкі... Моя маленька дівчинко, ми поїдемо з тобою в Голландію... До речі, в тебе все гаразд з закордонним паспортом?
ВОНА. (Сміється) У мене немає і ніколи не було закордонного паспорту. Я була в Ризі, в Сочі і ще в Пушкінських горах. Я знаю Москву. Знаю Санкт-Петербург. Моя мама багато років хворіла, і її не можна було залишати одну. Я хочу побачити світ разом з тобою. Без тебе, навіщо мені світ?
ВІН. Я покажу тобі весь світ. Ми будемо багато їздити вдвох. А потім ти народиш дівчинку. Може, все-таки погодишся на дівчинку, раз вже з хлопчиком не встигаємо?
ВОНА. Нехай буде дівчинка! І дівчаткам іноді живеться не так вже й погано.
ВІН. І я... я завжди, завжди буду допомагати тобі! А потім, коли наша дівчинка виросте, ти познайомиш мене з нею. Я хочу, щоб ти народила дівчинку і назвала її Мариною. Тобі ж не так буде боляче розлучатися зі мною, якщо у тебе залишиться наша дівчинка?
ВОНА. (Змінившимся настроєм) ...Так...
ВІН. Тобі не буде занадто боляче? Я боюся за тебе. Ти така ніжна. Тобі не буде занадто боляче?
ВОНА. ...Ні...
ВІН. Тобі, звичайно, буде боляче, як і мені. Але тобі не буде боляче занадто довго?
ВОНА. ...Ні...
ВІН. Я кохаю тебе.
ВОНА. ...Так...
ВІН. Ти мене кохаєш?
ВОНА. ...Так. (Плачучи, обіймає його) Так, так, так... (Відлучившись від нього) Тобі час додому. На тебе чекають і хвилюються.
ВІН. Дружина спить. Вона рано лягає. Втомлюється з донькою. Донька у нас дійсно примхлива, а дружина й справді, нервова. Їй важко догодити. Їй не подобається все, що я роблю. Її дратує все, що я кажу. Вона постійно скандалить, що я затримуюся на роботі. У неї істерики, тому що вона вважає, що я мало приділяю їй уваги... Якщо б моєю дружиною була така жінка як ти, я був би щасливий... В тобі немає нічого дріб’язкового, буденного. Ти вся - свято. У тебе є душа.
ВОНА. ...Дякую.
ВІН. Ні, вона чудова господиня, чудова дружина, чудова мати. Я всім задоволений. У будинку чистота. Донька чимось займається. Звичайно, дружині важко сидіти вдома. Вона втомлюється. Я міг би вивозити по вихідних сім'ю куди-небудь розважитися. Я за тиждень встигаю скучити за донькою, а донька - за мною. Але саме у вихідні моїй дружині завжди треба по магазинах. Шукати якусь блузу або сотий купальник. Об'їздимо пів-Москви, бездарно витратимо гроші... Дружина роздратована... Донька ниє... А я все одно не відрізняю одну блузку від іншої, тому що у всіх дружина одна і та ж... Боюся, мені й справді час... Ми поїдемо з тобою до Голландії?
ВОНА. ...Так.
ВІН. Я не вірю... Там є море? Я ніколи не був у Голландії.
ВОНА. Море?.. Є...
ВІН. Як називається?
ВОНА. Голландське... Там все голландське... Голландські тюльпани... Голландський сир... І не голландцям там робити нічого!..
ВІН. А ми будемо вести себе як голландці. Цілими днями будемо їсти сир. І я буду дарувати тобі тюльпани. І берегти тебе як саму найбільшу коштовність. Тобі добре зі мною?
ВОНА. ...Так.
ПАУЗА. ВІН. Все буде добре. Ти мені віриш?
ВОНА. Я тобі вірю, Олексію...
ПАУЗА.
ВІН. Нам час.
ВОНА. Так.
ВОНА встає і бере свою сумку. ВІН щось поправляє, щось перевіряє, як це роблять перед виходом із офісу всі змістовні люди. На письмовому столі лежать зароблені нею за послугу долари, які вона відмовилася у нього взяти.
ВІН. Візьми долари!
ВОНА. (Хитає головою) Ні.
ВІН. (Кидає гроші в стіл і замикає) Зателефонуй мені! Знаєш, коли? Через тиждень. Або навіть днів через десять. Зараз багато роботи. А до того часу і виклик вже прийде. Я сам зроблю тобі паспорт. У мене гарні зв’язки з дівчатами з Міністерстві Закордонних Справ.
ВОНА. Дякую.
ВІН. (Лагідно і дещо іронічно) Прошу!
ВОНА. Нам час.
ВІН. Щось ти мені перестала подобатися. І очі на мокрому місці. Ти бережи себе. Не перевтомлюйся на роботі.
ВОНА. У мене зараз відпустка.
ВІН. Відпустка?! Заздрю! Читай, відпочивай, ходи куди-небудь... і не забувай мене. І телефонуй! О"кей?
ВОНА. О"кей!
ВІН. Та-ак... (Озирається) Ніби все... Каву візьми!
ВОНА. Дякую.
ВІН. Хороша кава! Я п'ю лише цю.
ВОНА. І я тепер завжди буду пити тільки «цю» каву!
ВІН. Ну, прощаємося?
ВОНА. Прощаємося!
ВІН. І скажи на прощання, що кохаєш мене. У тебе це звучить якось по-справжньому...
ВОНА. (Неприкрито болісно) Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я кохаю тебе...
ВІН. Що з тобою? Тобі погано?
ВОНА. Я кохаю тебе... Я кохаю тебе... Я...
ВІН. Скажи ще що-небудь! Скажи що-небудь інше!
ВОНА. Я не знаю більше нічого... Тільки - я кохаю тебе... Я кохаю тебе...
ВІН. Скажи що-небудь ще!
ВОНА. Що? Що?
ВІН. Не знаю.
ВОНА. Мені більше нічого сказати. Я кохаю тебе... Я кохаю тебе...
ВІН. (Стукнувши, зі всієї сили, кулаком по столу) Все!.. Все!!. Чорт забирай все!!! Ось що. Посидь тут. Я поставлю тобі поки музику. А сам скоро повернуся. Сиди! І чекай на мене!
Цілує її і тікає. Звучить пісня.
ВОНА сідає до столу і починає писати йому листа. Потім залишає для нього цей лист, а сама йде з офісу.
ВІН повертається з величезним букетом троянд.
ВІН. Ти не заснула? Бачиш, як я швидко! Я вибирав троянди, і всі вони здавалися мені недостатньо гарні для тебе... Марина! (Голосніше) Марина!!.
Оглядає кімнату, раптом бачить на столі листа. Починає читати. Звучить її голос.
ЇЇ ГОЛОС. Я кохаю вас. Я ніколи більше не побачу вас. Я не народжу від вас сина. Я не поїду з вами до Голландії, тому що немає для нас такої країни - Голландія. І ви не будете мені щодня дарувати тюльпани, тому що немає на світі тюльпанів. І я не буду працювати з вами разом. І ви не покажете мені світ. Навіть жодного маленького шматочка світу, самого маленького шматочка світу. І ніколи ви більше не скажете мені: "Марина, я кохаю тебе!" І не купите мені сукню і кришталеві черевички. І не будете возитися з моїм закордонним паспортом. І я не познайомлю вас з нашою дорослою донькою. У мене ніколи вже не буде доньки. Нічого, нічого, нічого більше у мене не буде! Я не знаю, що ви говорите іншим жінкам. Але, якщо те ж саме, що й мені, я все одно дякую вам! Не завжди правий той, хто кохає і страждає. І не завжди винен той, хто не кохає. Я кохаю вас і боюся, що вже до кінця мого життя у мене не вистачить часу вас розлюбити. Мені страшно. А раптом ми не вмираємо зовсім? І там, на далекому невідомому березі, я буду так само кохати вас без надії. Ви не винні, що з вами нічого не сталося. І кохання не вимолити! Його посилає Бог. Через тиждень ви на все поглянете іншими очима. А я через тиждень все так само буду кохати вас. І тому, поки у мене ще є сили, я йду від вас... назавжди.
Телефонний дзвінок.
ВІН. (Відразу хапає трубку, кричить) Це ти?!. (Стомлено) Чекав дзвінка, тому й схопив трубку відразу. А чому ти не спиш? Ні, зі мною нічого не трапилось. А що, по-твоєму, могло трапитися? Звичайна робоча ситуація. Ось і довелося затриматися. Ні, ти не знаєш, чому я затримався! Думай все, що тобі заманеться. Так, я тут один. Олено, я втомився. Олена, у мене немає настрою виправдовуватися. Виникли деякі проблеми, і я затримався. Так, я пам'ятаю, що у мене сім'я. Завтра я везу свою сім'ю дивитися динозаврів. Яку шубу, Лена? Зараз літо! Але чому тобі терміново потрібна шуба в червні, Лена?! Добре, добре, купимо... І дитина, як завжди, буде з нами тягатися по магазинах... Лена, у тебе хвора уява! Які жінки можуть бути вночі в моєму офісі! До речі, я купив тобі новий диск. Ні, ще не слухав!.. Привезу, будем слухати цілими днями!.. Так, я тебе теж цілую... Та нічого зі мною не сталося! У мене абсолютно нормальний голос! Нормальний! Я їду... Їду додому...

 


КОНЕЦ